Лілі та Лана народилися тихого літнього ранку. Їхнє народження принесло не лише щастя в родину, а й надію в громаду, де посмішки давно зів’яли.

Вони були близнюками, народженими з однаковим серцебиттям, але різними характерами.

Лілі була суворою та зосередженою, а Лана мрійливою та сповідальною.

Але їх об’єднувало одне: відчуття, що вони не народилися випадково. Вони часто чули від матері:

• Ти — дар, посланий з небес.

Час минав, але навколо них відбувалося щось дивне. Коли одна сумувала, інша раптово замовкала. Коли одна була щасливою, в очах іншої раптово відкривалася весна. Вони розмовляли без слів.

Одного разу в селі почувся дивний шум. Один з будинків раптово спалахнув полум’ям. Люди бігали навколо в паніці, і Лілі, якій було лише дев’ять років, забігла всередину та врятувала маленьку дитину. У цей момент Лана відчула незрозумілий, різкий біль у серці.

Коли Лілі вийшла, її обличчя було заляпане сажею та кашляла від диму, всі закричали від радості. Але Лана, сестра, мовчала. Через тиждень вона написала листа і поклала його під подушку Лілі:

«Ти вийшла з вогню, але я ношу цей вогонь у собі. Ми завжди були пов’язані ниткою, невидимою, але живою. Коли тобі загрожує небезпека, я, друга половинка, гублюся. Я пообіцяла собі, що завжди відчуватиму, що щось не так, я відчуватиму це першою».

З того дня вони почали писати щоденники, один для одного. Ніхто їх не читав, але вони знали, що найщиріша правда у світі прихована в мовчанні братів і сестер.