Вампіри, зомбі, будинки з привидами…
Чому деякі люди люблять фліртувати зі страхом і тривогою на екрані?
Відповіді психоаналітика та кіноексперта. Пропустити рекламу
«Найсильніша людська емоція — це страх. Це суть будь-якого хорошого трилера — змусити вас на мить повірити у Злого Вовка», — сказав режисер Джон Карпентер журналу Time 16 листопада 1987 року. За кілька днів до Хелловіну, як можна пояснити любов до гострих відчуттів як на великому, так і на малому екранах?
Гормони задоволення та задоволення
Страх – це природна емоція. У повсякденному житті він викликається нашим інстинктом самозбереження в моменти небезпеки, ставлячи нас напоготові. «Це дозволяє нам перевірити, чи працює наша система попередження», – пояснює психоаналітик Лора Желен. Коли ми відчуваємо цю емоцію, «вивільняються такі гормони, як ендорфіни та адреналін», – розповідає професіонал, допомагаючи нам подолати страх. Як тільки емоція вщухає, «дофамін, гормон задоволення, що викликає сильну залежність, є справжньою винагородою», – продовжує психоаналітик. Задоволені подоланням страху, ми відчуваємо задоволення. Однак не всі створені однаковими, коли йдеться про фільми жахів. «Деякі люди так легко лякаються, що воліють не дивитися ці фільми, тоді як інші можуть стати залежними від них завдяки сильному задоволенню від подолання страху», – пояснює Лора Желен.
Перегляд зображень смерті, сидячи в кінотеатрі чи на дивані, також дозволяє нам «приборкати її та перемогти. Повторення смерті вбиває смерть», пояснює Домінік Сіп’єр (1), спеціаліст з класичного голлівудського кіно та почесний професор Університету Париж-Захід-Нантер.
У відео 10 страшних героїнь кіно
Відчуття життя
Йдеться про так звані «добровільні» страхи, а не про «реальні». «Ніхто не хоче стикатися з ними, коли ми щодня живемо в умовах війни чи терористичних атак», – виправляє Лора Желен. Переживання страхів, які, як ми знаємо, є нереалістичними, також є гарним способом забути про наші справжні страхи. На півтори години це захоплює нашу увагу та відриває нас від реальності та проблем, які ми можемо мати в реальному житті. Не кажучи вже про те, що ми наражаємо себе на небезпечну ситуацію, не ризикуючи: «До кінця фільму ми знаємо, що жахливі монстри будуть покарані», – коментує Домінік Сіп’єр.
«Перегляд фільмів жахів – це спосіб відчути себе живим. Він дає нам потужний досвід, який допомагає нам розвивати впевненість у собі», – починає професіонал. Це явище особливо приваблює підлітків, які дивляться фільми жахів парами або групами. «Протистояння страху в групі дозволяє нам посилити наше хвилювання та поділитися сильними емоціями. Переживання одного й того ж є засобом соціальної згуртованості», – пояснює Лаура Желен.
Спокушений кінотехніками
Великі режисери вміють грати з емоціями. Вони майстерно створюють несподіванку та саспенс – два способи викликати страх. У першому випадку «ми стикаємося віч-на-віч із монстром, коли його бачимо», – каже Домінік Сіп’єр. У другому випадку ми знаємо, що десь є щось жахливе, але не бачимо цього. Ми вигадуємо та конструюємо власний страх». А ось, мабуть, найстрашніший варіант: «Нас найбільше лякає те, що ми уявляємо», – пояснює психоаналітик Лора Желен.
Контрастні звукові ефекти, важливість музики та тиші, а також втілення зла, сприяють цьому страху. У багатьох фільмах страшним об’єктом є музична скринька або невеликий предмет. «Візьмемо, наприклад, екранізацію роману Стівена Кінга «Воно». Клоун, найзаспокійливіший предмет у світі для дітей, уособлює абсолютний жах», – розповідає Домінік Сіп’єр. Цей фільм жахів полонив багатьох глядачів. У Франції фільм, що вийшов у 2017 році, продався у понад 2 мільйони квитків (2 223 006), згідно з даними CBO Box Office.
