На весіллі сестри Ілля принижував колишню дружину. Та він не знав, хто стане на її захист…

Аліна поправила бежеву сукню й оглянула банкетний зал ресторану.

Весілля Каті обіцяло бути гучним: сестра її колишнього чоловіка завжди любила розмах, а наречений виявився з тих, хто не шкодує грошей на враження.

Букети білих троянд, свічки в кришталевих свічниках, жива музика. Все як годиться. Ідеально!

— Алінко! — Катя підлетіла до неї в хмарі фатину. — Ти нарешті приїхала! А я вже почала думати, що ти передумала.

— З чого б це? — Аліна обережно обійняла наречену, щоб не пом’яти сукню. — Просто потрапила в затор. Ти ж знаєш, як складно дістатися до центру міста в цей час.

— Слухай, — Катя стишила голос, хоча навколо було досить шумно. — Скоро Ілля прийде. Я не могла його не запросити, він же мій брат. Для тебе це не проблема?

Аліна знизала плечима. Від їхнього розлучення минуло три роки: достатньо, щоб перестати здригатися від самої згадки про нього. До того ж Аліна була вдячна Каті за те, що та не стала обирати між братом і подругою. Їхня дружба виявилася міцнішою за сімейні негаразди.

— Все нормально. Ми ж дорослі люди.

— Ти найкраща, — з полегшенням видихнула Катя і пішла до гостей.

Аліна взяла келих ігристого з підносу офіціанта, що проходив повз, і озирнулася. Багатьох гостей вона знала ще з часів шлюбу: родичі Іллі, їхні спільні друзі. Хтось збентежено кивав їй здалеку, хтось вдавав, що не помітив. Звичайна історія після розлучення: люди не знають, як поводитися.

Жінка влаштувалася за далеким столиком поруч із колегами Каті з банку: молодими дівчатами, які майже нічого про неї не знали.

— А ви справді були одружені з Іллею В’ячеславовичем? — пошепки запитала одна з них, рудоволоса Марина.

— Була, — усміхнулася Аліна. — Але це вже в минулому.

— Він такий… поважний, — зітхнула інша. — І машина в нього класна! От би на ній покататися!

Жінка кивнула і задумливо зробила ковток ігристого. Після розлучення вона часто чула подібні коментарі про колишнього чоловіка. Жінки бачили вродливого чоловіка з дорогою машиною та хорошою зарплатою в IT-компанії.

Але не бачили того, що було за цією картинкою: постійне невдоволення, докори, бажання контролювати кожен крок дружини.

— А ось і він, — захоплено прошепотіла Марина.

Аліна обернулася. Ілля увійшов до зали разом із молодою блондинкою в яскраво-рожевій сукні. Він мав гарний вигляд: костюм сидів бездоганно, волосся було охайно укладене, а усмішка залишалася такою ж чарівною.

Супутниця трималася за його руку й озиралася навколо з цікавістю новачка.

— Настя, — пояснила Марина. — Працює продавчинею в торговому центрі. Ілля В’ячеславович усюди бере її із собою останні пів року.

Аліна уважно спостерігала за тим, як колишній чоловік обіймає сестру, вітає нареченого, приймає вітання від родичів. Він явно почувався в центрі уваги й насолоджувався цим. Деякі речі не змінюються…

Коли його погляд нарешті натрапив на Аліну, жінка спокійно підняла келих на знак привітання. Ілля на секунду завмер, потім щось сказав своїй супутниці й попрямував до бару, демонстративно відвернувшись.

— Мабуть, ніяково, — співчутливо зауважила одна з дівчат.

— Анітрохи, — щиро відповіла Аліна.

І це була правда. Три роки тому така зустріч завдала б їй болю. Зараз вона відчувала лише легку цікавість і відстороненість, ніби дивилася на життя давно забутого знайомого.

Ведучий чудово знав свою справу: розважав гостей, дотепно жартував і не дозволяв собі вульгарності. Жінка із задоволенням брала участь у конкурсах, танцювала з дідусем Каті, сміялася з жартів. Вона майже забула про присутність на весіллі колишнього чоловіка.

— Як справи, Аліно? — знайомий голос змусив її обернутися.

Ілля стояв поруч із її столиком, тримаючи в руці келих з напоєм. У його очах читалося щось неприємне.

— Нормально, — відповіла жінка, намагаючись зберегти нейтральний тон. — А у тебе як?

— Чудово. Справи йдуть на краще, запустили новий проєкт, — чоловік сів на сусідній стілець, не чекаючи запрошення. — Квартиру, до речі, продав. Купив трикімнатну в новобудові, з панорамними вікнами. Дизайнер її облаштував, це навіть не порівняти з нашою старою хрущовкою.

Аліна кивнула. Їхня колишня квартира дійсно була невеликою, але затишною. Вона пам’ятала, як з любов’ю облаштовувала її, купувала дрібнички, створювала домашній затишок.

Ілля тоді казав, що це неважливо, що головне — гроші.

— Машину теж поміняв, — продовжував він недбало. — Купив BMW найновішої моделі. Настя в захваті, каже, що завжди мріяла їздити на такій.

Коли він згадав Настю, щось неприємно кольнуло усередині. Аліна спробувала придушити це почуття.

— Чудово, — сказала вона. — Рада, що в тебе все добре.

— Так, життя налагодилося, — Ілля зробив ковток й уважно подивився на колишню дружину. — А ти як? Все ще в тій конторі працюєш? Як там… менеджером з реклами?

— Ні, вже не там, — жінці була неприємна ця розмова.

— А де ж? — у його голосі пролунала поблажлива цікавість. — Знову місце змінила?

— У мене тепер своя справа.

— Своя справа, — повторив Ілля з легкою усмішкою. — Це як? Фрілансом займаєшся?

— Своє агентство, — Аліна намагалася говорити спокійно, але відчувала, як червоніють щоки.

— Агентство, — чоловік промовив це слово, ніби пробував його на смак. — Ну, звичайно. А клієнти є?

— Є.

— Зрозуміло. Ну що ж, спробувати ніколи не пізно. Головне, не розчаровуватися, якщо не вийде. Не всі ж для бізнесу створені.

Жінка стиснула під столом руки в кулаки. Ілля не говорив нічого відверто образливого, але кожне його слово було просякнуте поблажливістю і скептицизмом.

— Знаєш, я іноді думаю, — чоловік нахилився ближче, — може, якби ти тоді не кинула все під впливом емоцій, ми б зараз разом жили в новій квартирі. І їздили б на новенькому BMW.

— Я нічого не кидала, — тихо заперечила Аліна.

— Ну як же, — Ілля незадоволено похитав головою. — Пам’ятаю, як ти тоді істерику влаштовувала. «Мені потрібна свобода, я хочу розвиватися». А що в результаті? Три роки минуло, а ти все та сама.

Жінка відчула, як щось болісно стиснулося в грудях. Можливо, він правий? Можливо, вона дійсно нічого не досягла?

— Ілюшо! — до столика підійшла блондинка в рожевій сукні. — Ти де зник? Я тебе шукаю!

— Настю, познайомся, — чоловік встав і обійняв дівчину за талію. — Це моя колишня дружина, Аліна. Аліно, це Настя, моя наречена.

Настя простягнула руку з бездоганним манікюром. Вона була справді гарна: молода, струнка, з яскравою усмішкою.

— Дуже приємно! — щебетала вона. — Ілюша стільки про вас розповідав!

— Сподіваюся, хороше, — Аліна потиснула теплу долоню.

— Звичайно! Він казав, що ви дуже… домашня. І що працюєте в офісі. А я ось не можу сидіти на одному місці, мені потрібен рух, спілкування. Тому в торговому центрі працюю, там завжди нові люди.

— Настя в мене дуже активна, — Ілля гладив дівчину по спині. — У спортзал ходить, на курси англійської. Ось недавно права отримала, тепер на моїй машині їздить.

— Так! — радісно підхопила Настя. — Мені так подобається! Така потужна, красива. А салон який шикарний! Шкіра натуральна, а музика… Правда, я поки що тільки по місту їжджу, на трасу боюся.

Аліна слухала їх і ледь стримувала сльози. Поруч із молодою, безтурботною Настею вона раптом відчула себе виснаженою. Ілля знову змусив її сумніватися в собі — так само, як колись у шлюбі.

— Ну добре, нам час, — Ілля подивився на годинник. — Там тост готують. Удачі тобі, Алінко. Сподіваюся, твій… бізнес… піде вгору.

Вони пішли, а Аліна залишилася сидіти за столом, дивлячись на свої руки. Усередині піднімалося щось гірке й болісне: суміш образи, приниження та гострого усвідомлення самотності. Жінка встала й швидкими кроками попрямувала на терасу. Їй потрібно було побути на самоті, подихати свіжим повітрям і взяти себе в руки.

На терасі було прохолодно і тихо. Аліна притулилася до перил і заплющила очі, намагаючись стримати сльози, що наверталися. Але вони все одно покотилися по щоках.

— Ось, візьміть.

Хтось поруч простягнув їй чисту хустинку. Аліна обернулася й побачила елегантного чоловіка років п’ятдесяти в дорогому костюмі. Жінка взяла простягнуту хустинку й витерла очі.

— Дякую, — прошепотіла вона. — Вибачте, що бачите мене в такому стані.

— Олег Семенович, — представився чоловік. — А вибачатися нема за що. На весіллях завжди багато емоцій.

— Аліна, — вона спробувала усміхнутися. — Але взагалі-то ми з вами знайомі. Ми зустрічалися у… у мого колишнього чоловіка на дні народження кілька років тому. Пам’ятаєте?

— Звичайно, пам’ятаю! — Олег Семенович кивнув. — Ви працювали в рекламі, якщо не помиляюся.

— Так, усе правильно, — погодилася жінка, повертаючи хустку.

— Залиште собі, — Олег Семенович м’яко відсунув її руку. — Якщо не секрет… що вас так засмутило?

Аліна вагалася, але гостра потреба в співчутті пересилила.

— Колишній чоловік дав зрозуміти, що я нічого не досягла в житті, — зізналася вона. — І знаєте… іноді мені здається, що він правий.

— Дозвольте з вами не погодитися, — чоловік притулився до поручнів поруч. — Пам’ятаю, кілька років тому ви були дуже стриманою й ніби боялися зайвий раз висловитися. А сьогодні ви розмовляєте зовсім інакше. Відчувається, що за цей час у вашому житті багато змінилося. Що ви робили ці три роки? — м’яко уточнив він.

— Працювала. Спочатку менеджером у рекламній фірмі, потім… зважилася відкрити своє агентство.

— Серйозно? — Олег Семенович із непідробним інтересом подивився на співрозмовницю. — І як успіхи?

— Десять співробітників, офіс у центрі, платоспроможні клієнти, — Аліна відчула, що її голос стає впевненішим. — Минулого тижня виграли великий тендер.

— Вражає! — чоловік явно не прикидався. — Рідко хто наважується почати все з нуля після тридцяти. Ви молодець! Для цього потрібна сміливість.

— Або відчаю, — сумно усміхнулася жінка.

— Іноді це одне й те саме, — погодився Олег Семенович. — Скажіть, а ваше агентство зараз може взятися за новий проєкт? Моя компанія якраз шукає рекламне агентство.

— Яка компанія? — в Аліні прокинувся професійний інтерес.

— «ЗахідБуд». Може, чули? — чоловік дістав візитку. — Я генеральний директор. Нам потрібно провести масштабний ребрендинг. Давайте зустрінемося в понеділок і обговоримо деталі.

Аліна ковтнула слину. «ЗахідБуд» в місті знав кожен.

— Звичайно! — вона взяла візитку тремтячими пальцями. — Із задоволенням!

— Ось і чудово! А зараз ходімо до зали, — галантно запропонував чоловік. — Бо ще пропустимо торт.

Вони повернулися якраз у момент розрізання весільного торта. Олег Семенович відсунув стілець для Аліни й сів поруч, продовжуючи розмову. Він виявився розумним і начитаним співрозмовником із тонким почуттям гумору.

— А в Італії ви де були? — запитав він, коли Аліна розповіла про минулорічну відпустку.

— У Тоскані. Сама, — додала вона. — Мені подобаються самостійні подорожі.

— Смілива жінка, — схвально кивнув Олег Семенович. — Хоча іноді хочеться поділитися враженнями з кимось близьким.

У його очах промайнуло щось тепле, і Аліна відчула рум’янець на щоках. З-за сусіднього столика на них уважно дивився Ілля. Келих в його руці був уже не першим: обличчя почервоніло, рухи стали трохи різкішими.

Настя щось весело розповідала подружкам, але чоловік її не слухав. Його погляд був прикутий до Аліни та її нового кавалера.

— Ще келих, — кинув він офіціантові, що проходив повз, не відриваючи очей від їхнього столика.

Олег Семенович нахилився до Аліни, щось шепочучи їй на вухо. Вона засміялася… щиро й дзвінко.

Ілля стиснув кулаки й різко випив чергову порцію напою.

— Коханий, ти мене слухаєш? — Настя торкнулася його руки.

— Так, звичайно, — чоловік відвернувся від сусіднього столика, але за хвилину знову подивився туди.

Аліна розквітала на очах. У товаристві Олега Семеновича вона виглядала зовсім іншою: впевненою, жіночною, цікавою. І це дратувало Іллю до глибини душі.

— Дозвольте запросити вас на танець? — Олег Семенович простягнув Аліні руку, коли заграла повільна мелодія.

— Із задоволенням, — вона підвелася, відчуваючи легке хвилювання.

На танцмайданчику він виявився чудовим партнером: у танці вів впевнено, але не нав’язливо, тримаючись на потрібній відстані. Аліна давно не танцювала з чоловіком і майже забула, як це приємно… відчувати сильні руки, захищеність, увагу.

— Ви чудово танцюєте, — прошепотів Олег Семенович їй на вухо.

— Дякую, — вона усміхнулася, помітивши краєм ока, як Ілля пронизує їх поглядом з іншого кінця залу.

— У понеділок о другій годині вам підійде? — запитав він, кружляючи її у вальсі. — У мене в офісі.

— Звичайно.

— Домовилися, — чоловік поцілував їй руку, коли закінчилася музика.

Аліна повернулася до столика. Давно вона не відчувала себе такою бажаною й цікавою для чоловіка. Жінка поглянула в бік Іллі: той похмуро пив уже черговий келих, ігноруючи балаканину Насті.

— Вибачте, мені потрібно поправити макіяж, — сказала вона Олегу Семеновичу й попрямувала до виходу із залу.

Вбиральня розташовувалася в кінці довгого коридору. Аліна зупинилася перед дзеркалом, поправила помаду, зачіску. Вона справді мала гарний вигляд: щоки зарум’янилися, а очі блищали. Немов ожила після довгого сну.

— Ну й шоу ти влаштовуєш, — злий голос змусив її обернутися.

У коридорі стояв Ілля. Обличчя червоне, очі налиті кров’ю.

— Не розумію, про що ти, — сказала Аліна, намагаючись пройти повз колишнього чоловіка.

— Як же, не розумієш! — він перегородив їй дорогу. — Робиш із себе бізнес-леді, а сама хвостом виляєш перед багатим дядечком.

— Ілле, ти не в собі. Відійди.

— Я тверезий, як скло! — він зробив крок ближче. — І все прекрасно бачу. Три роки тому пішла від мене, нібито за свободою. А сама? Відразу ж почала полювати за гаманцями.

— Що ти мелеш? — жінка спробувала відсунутися, але він схопив її за руку.

— А то й мелю! Думаєш, я нічого не бачу? Вії нафарбувала, обтислу сукню одягла, локони накрутила… Стара стерва, яка вирішила зловити собі спонсора!

— Відпусти мене, — голос Аліни затремтів від обурення.

— Ще чого! — Ілля притиснув жінку до стіни. — Ти думаєш, Олег Семенович на тобі одружиться? Та він з тобою розважиться і кине, як стару ганчірку. Кому ти потрібна в тридцять сім років? Засохла стара діва з претензіями!

— Ти… ти мерзотник, — прошепотіла Аліна, відчуваючи, як на очі навертаються сльози.

— Мерзотник? — чоловік єхидно засміявся. — А хто з нас кому три роки тому життя зруйнував?

Хто пішов із сім’ї, щоб гратися в підприємницю? А тепер хапаєшся за будь-якого мужика з грошима. Ти продажна!

— Я нічого не руйнувала! — спалахнула Аліна. — Я просто не хотіла більше жити з тобою!

— Не хотіла? — Ілля схопив її за плечі, боляче стиснувши пальці. — Я був поганим чоловіком? Гроші додому приносив, не пив, не гуляв. А тобі все було замало!

— Ти мене принижував! Постійно! — крикнула жінка. — Казав, що я нічого не вмію, нічого не досягну! Що я ніхто!

— І мав рацію! Подивися на себе! Жалюгідна подоба бізнес-леді, яка лізе до чужого чоловіка за халявою!

— Я не лізу! Він сам…

— Сам? — Ілля огидно засміявся. — Звичайно, сам. Чоловіки завжди самі лізуть до таких, як ти. Голодних і відчайдушних. Він же бачить… самотня тітка без чоловіка, без дітей, з провальним бізнесом. Легка здобич, щоб розважитися!

Аліна на кілька секунд завмерла. Може, він правий? Може, Олег Семенович дійсно просто…

— Не думав, що ти здатен на таку підлість.

Спокійний голос за спиною змусив Іллю різко обернутися. У кінці коридору стояв Олег Семенович. Його обличчя було холодним, як лід.

Ілля зблід і розтиснув пальці, відпустивши Аліну.

— Олегу Семеновичу… — пробурмотів він. — Я не думав…

— А варто було подумати, — відповів той, повільно наближаючись.

— Олегу Семеновичу, — Ілля спробував опанувати себе, — це просто сімейні негаразди, нічого серйозного…

— Сімейні негаразди? — Олег Семенович з огидою подивився на нього. — Ти називаєш сімейними негараздами приниження жінки?

— Та ви не так зрозуміли! Аліна — моя колишня дружина, між нами є невирішені питання…

— Єдине невирішене питання — це твоє виховання, — холодно перебив його Олег Семенович. — А тепер йди і більше не смій наближатися до Аліни. Ти мене зрозумів?

— Олегу Семеновичу, зачекайте! Давайте забудемо цю неприємну ситуацію! Я був неправий! Адже ми з вами ділові партнери! У нас підписано контракт…

— Який контракт? — здивовано перепитав Олег Семенович.

— Та як же! — у голосі Іллі пролунали нотки паніки. — Автоматизація системи управління для «ЗахідБуду». Ми пів року готували цей проєкт, минулого тижня підписали договір на дев’ять мільйонів.

Аліна стояла, притулившись до стіни, і спостерігала, як обличчя Олега Семеновича кам’яніє.

— А, значить, це з тобою мій партнер вирішував питання… — простягнув він. — Мушу зізнатися, не очікував такої поведінки від нашого підрядника.

— Олегу Семеновичу, ну що ви! — Ілля спробував усміхнутися, але виглядало це дуже жалюгідно. — Робочі стосунки й особисте життя — різні речі!

— Для мене ні, — відрізав Олег Семенович. — Я не працюю з людьми, які дозволяють собі подібну поведінку. Завтра моя юридична служба знайде підстави для розірвання договору.

— Ви не можете! — Ілля зблід. — У нас же все чесно, за законом! Ніяких порушень не було!

— Знайдемо, — спокійно відповів Олег Семенович. — Завжди знайдемо! Це не проблема. Ти ж розумієш…

— Але ми вже вклалися! Кредит взяли, людей найняли! — голос Іллі зірвався на вереск.

— Це твої проблеми. А тепер вибачся перед Аліною і забирайся.

Ілля метався поглядом між колишньою дружиною й Олегом Семеновичем. На обличчі читалися відчай і розгубленість. Дев’ять мільйонів… це була угода року для його компанії.

— Аліно, — жалібно звернувся він до колишньої дружини, — ну скажи йому щось. Поясни, що я нічого поганого тобі не зробив…

— Ні, Ілле, — Аліна випрямилася й подивилася йому в очі. — Ти сам вибрав, як поводитися. Сам за це й відповідай!

— Господи! Ну що ти робиш? Через хвилинну сварку залишаєш мене без великого проєкту!

— Це не хвилинна сварка, — тихо заперечила жінка. — Це те, ким ти є насправді.

Олег Семенович взяв її під руку.

— Ходімо, Аліно. Тут нам більше нічого робити.

Вони попрямували до виходу, залишаючи Іллю самого. Той стояв, опустивши голову, і розгублено дивився на підлогу. Аліна майже пожаліла його. Майже…

У залі тривало весілля. Гості танцювали, молодята приймали вітання, а офіціанти розносили шматочки торта та ігристе. Олег Семенович проводив Аліну до їхнього столика.

— Вибачте за неприємну сцену, — сказав він, саджаючи її на стілець.

— Це я маю вибачатися, — Аліна похитала головою. — Через мене ви втратили підрядника.

— Втратив? Та я, навпаки, уберегся від роботи з неадекватними людьми. Знаєте, у бізнесі важливо не тільки виконувати роботу якісно, але й бути порядною людиною.

— А як же ваш проєкт?

— Знайдемо іншого виконавця. І, до речі, — він нахилився ближче, — якщо ваше агентство візьметься не тільки за рекламу, але й за PR-супровід, то роботи у вас значно побільшає.

Жінка відчула, як пришвидшилося її серцебиття. PR-супровід такого масштабу міг вивести її агентство на принципово новий рівень.

— Я була б дуже в цьому зацікавлена, — зізналася вона.

— Тоді в понеділок обговоримо не тільки рекламну кампанію, але й більш довгострокову співпрацю.

Із сусіднього столика на них розгублено дивилася Настя. Ілля зник: ймовірно, пішов зі свята. Дівчина явно не розуміла, що відбувається і чому її кавалер раптом зник.

— Аліно! — до їхнього столика підійшла Катя. — Як справи?

— Все добре, — усміхнулася Аліна. — Просто чудово.

І це була правда. Зараз вона відчувала, що життя повертається до неї обличчям: нові можливості, цікавий чоловік поруч, повага до її досягнень.

— Катю, — додала вона, дивлячись на щасливе обличчя подруги, — дякую тобі за запрошення. Цей вечір виявився для мене дуже… важливим.

Олег Семенович м’яко стиснув її руку під столом. Аліна відчула, як усередині зароджується щось тепле і світле. Її досягнення нікуди не зникли від образливих слів Іллі. Вона сама створила свою справу, навчилася жити без його схвалення й мала право на повагу. Цього вечора Аліна нарешті відчула це по-справжньому.