Німецька вівчарка блукає холодними вулицями міста, опустивши голову, тримаючи в пащі старого плюшевого ведмедика.
Це не сцена з фільму, а сумна реальність Ніккі, собаки, залишеної напризволяще після зникнення її господаря.
Цього супутника життя, який був для нього всім світом, більше немає в живих. І Ніккі зберегла лише одне, щоб почуватися в безпеці.
Тиха жалоба на вулицях
Мешканці Детройта звернули увагу: блискучий, але явно заблукав собака блукав вулицями з незвичайним предметом. Це була не сумка чи миска, а м’яка, зношена іграшка, яку вона тягала всюди. Іграшка була останнім зв’язком між нею та її померлим господарем.
У виниклій плутанині дехто прозвав її «Ніколас», помилково вважаючи його чоловіком. Але з плином днів людей найбільше зворушувало не її ім’я, а її порожній погляд, її самотність та м’яка іграшка, яку вона оберігала, як скарб.
Локальна мобілізація, щоб порятувати його
Новина про його ситуацію швидко поширилася місцевими ЗМІ, зворушивши серця любителів тварин. Кілька організацій об’єднали зусилля, щоб допомогти йому: It Is Pawzable Dog Training, Sugar Mutts Grooming, Almost Home Animal Rescue та інші.
Подібно до справжнього порятунку, вони об’єдналися, щоб знайти Ніккі та доставити її в безпечне місце. Це було нелегко: важко підійти до бездомних собак, які обережні та нервові. Але Ніккі, попри біль, врешті-решт дозволила собі вести себе.
Другий шанс, сповнений надії
3 травня команда рятувальників «Майже вдома без вбивств» оголосила довгоочікувану новину: Ніккі в безпеці. Тепер вона доглянута, нагодована, обіймана і, найголовніше… завжди у супроводі свого вірного плюшевого ведмедика.
Але ще не все виграно. Ніккі страждає від хвороби серця, паразитарного захворювання, яке потребує кількох тижнів лікування. Наразі вона відпочиває, відновлює сили та насолоджується короткими прогулянками на повідку.
Історія, яка зворушує серце
В історії Ніккі зворушливо не лише її покинутість, а й тиха гідність, з якою вона продовжувала рухатися вперед, тримаючи свою плюшеву іграшку в роті, ніби іграшка несла пам’ять про її людину. Сцена, гідна роману чи фільму Міядзакі, в якій відданість тварини стає тихою поезією у світі, який часто надто галасливий.
І ця історія нагадує нам, наскільки собаки, як і ми, відчувають втрату, самотність і тугу за чимось. Але вона також нагадує нам, що людське співчуття може мати величезне значення.
А тепер нове життя, яке потрібно побудувати
Після завершення лікування Ніккі буде доступна для усиновлення. Вона просто чекає на добрий, терплячий, люблячий дім, де зможе почати все спочатку і більше ніколи не бути самотньою. А якщо її плюшевий ведмедик все ще з нею, це доказ того, що спогади можуть подорожувати з нами, навіть до кращого життя.
Якщо ця історія вас зворушила, поділіться нею. Можливо, родина, яка шукає такого особливого собаку, як Ніккі, випадково знайде її… і цього разу зв’язок триватиме все життя.
