Є зворушливі, майже священні моменти, які наука намагається пояснити.

Серед них один жест часто повторюється в історіях працівників паліативної допомоги: багато пацієнтів, безпосередньо перед останнім подихом, повільно піднімають руки вгору, ніби вітаючи невидиму присутність.

Цей рух інтригує, заспокоює, а іноді навіть заспокоює близьких…

Цей рух викликає глибокі питання. Що він означає? Це неврологічна реакція, духовне покликання чи останній жест любові?

Прямок до «потойбіччя»?

В останні хвилини життя деякі пацієнти шепочуть знайомі імена, ніжно посміхаються або дивляться в невидиму точку з виразом ніжності. Багато хто повідомляє, що бачить померлого близького, духовну присутність або відчуває благодатне світло.

Розривні фрази, такі як:

«Вони тут».

«Я повертаюся додому».

«Я бачу свою матір».

Ці розповіді, хоча й суб’єктивні, надають цьому жесту майже містичного значення.

Реакція мозку… чи останній імпульс серця?

З медичної точки зору, деякі припускають, що ці рухи можуть бути спричинені мимовільними неврологічними реакціями. Причиною може бути зниження оксигенації, хімічні зміни в мозку або галюцинації.

Але що вражає доглядальників, так це ніжність жесту: це не тремор і не спазми. Рух повільний, плавний, майже навмисний. Ніби тіло супроводжує душу в її польоті.

Символ прощення

З психологічної точки зору, підняття рук може бути несвідомим жестом визволення. Ніби людина, у пориві прийняття, без страху здалася цьому переходу.

Для близьких цей момент часто стає полегшенням:

«Цей жест дав мені заспокоєння. Я відчув, ніби вони чекали на нього, ніби він мирно відходив».

Жести, що виражають найважливіше… без слів

Доглядальники, які супроводжують їх у ці моменти, говорять про особливу атмосферу: мирна тиша, ясний погляд, іноді остання посмішка.

Ці жести, хоч і ледь помітні, залишаються закарбованими в пам’яті сімей. Вони пропонують, серед горя, форму глибокої втіхи.

Що, якби цей жест був не просто рефлексом, а способом для душі попрощатися… ніжно?