Те, що мало бути ідеальним днем ​​весілля, прийняло абсолютно несподіваний поворот, коли до проходу пронесли скриню з величезним червоним бантом.

Наречена була вражена, гості здивовано замовкли, а те, що сталося далі, стало найобговорюванішим жартом дня.

Коли я стояла перед дзеркалом, поправляючи вуаль, батько поклав руку мені на плече, його тепла присутність втішала мене. «Ви впевнені, що готові до цього?» тихо сказав він.

«Я був готовий усе своє життя», — сказав я з усмішкою. Мої руки залишалися твердими, але пульс прискорювався від передчуття.

Я ніколи не любив фантазувати про казки, але я завжди уявляв собі цей день — сповнений любові, сім’ї та сміху. А тепер це сталося насправді. Все сталося саме так, як я планував.

Я витратив місяці, турбуючись про кожен аспект, включаючи квіти, кольори та сервірування столу. Це мало бути саме так, як я хотів. Моя мама завжди дражнила мене за те, що я такий прискіпливий, але це допомагало мені тримати рівновагу.

«Ти виглядаєш чудово», — пробурмотів мій батько, підвищуючи голос, коли в ньому зростала пристрасть.

«Не смій ще плакати», — сказав я. «Ми навіть не дійшли до вівтаря».

Але я не міг дочекатися, щоб потрапити туди. Я не могла дочекатися, коли побачу Джейкоба, мого майбутнього чоловіка, стоячи біля вівтаря. Він був усім, чим я не була: невимушеним, спонтанним і завжди готовим розсмішити мене, коли я сприймала речі надто серйозно.

Ми познайомилися на вечірці чотири роки тому. Я сиділа в кутку, уникаючи світських розмов, коли Джейкоб підійшов зі своєю легкою посмішкою та випив дві чарки.

«Ви виглядаєте так, ніби чудово проводите час», — сказав він, явно потішившись.

«Я ненавиджу вечірки», — сказав я, але він розсміявся, перш ніж я це зрозумів. Таким був Джейкоб — він міг максимально використати будь-яку ситуацію. З тієї ночі все змінилося.

Незважаючи на наші розбіжності, ми добре поєдналися. Мені подобалася жорсткість, тоді як він вважав за краще жити миттю. Ми врівноважували одне одного так, як я ніколи не думав, що це можливо.

У день мого весілля світило сонце, місце було ідеальним, і я був більш ніж готовий одружитися з коханням свого життя. Коли ми з батьком вийшли на вулицю, щоб розпочати церемонію, усе було чудово. Музика наповнювала повітря, коли ми з Джейкобом стояли, тримаючись за руки, готуючись сказати наші обітниці.

Але як тільки я збирався говорити, щось привернуло мій погляд із глибини кімнати. До нас повільно наближалася група чоловіків, несучи щось важке. Спочатку я подумав, що це дорогий подарунок на весілля, але коли вони підійшли ближче, я відчув огиду.

Це була труна. Справжня дерев’яна труна. Зверху також був великий червоний бант.

Моє серце впало. Гості, які кілька секунд тому сміялися й раділи, замовкли. Музика, здавалося, зникла на задньому плані, і всі дивилися, розгублені та стурбовані. Я подивилася на Джейкоба, очікуючи, що він щось скаже, але він, здавалося, був таким же здивованим, як і я.

Коли носії підійшли до вівтаря, мої думки забігли. Це була якась жахлива помилка? Невдалий жарт? Мене охопила паніка, і я думав, що зараз знепритомнію.

Тоді один із чоловіків — кум Джейкоба, Дерек — виступив уперед із зухвалою усмішкою. Звичайно, це був Дерек. Зазвичай він був у центрі якоїсь абсурдної змови. Не кажучи ні слова, він обережно підняв кришку труни.

На моє повне здивування, всередині був портрет Джейкоба в рамці, обмотаний великою стрічкою, як подарунок. Я кліпав очима, намагаючись зрозуміти, що бачу.

Перш ніж я встиг відповісти, як друзі Джейкоба вийшли з-за труни, кричачи: «Сюрприз!!!»

Це::виникло зненацька: це був жарт. Безглуздий жартівливий розіграш друзів Джейкоба, щоб позначити його «d3ath» як єдиний. Труна, фото — все це був жарт.

Якусь мить я спостерігав за сценою, повністю приголомшений. Потім, коли я зрозумів, що сталося, я не міг стримати сміху. Це було абсурдно, абсолютно смішно — але також саме те, чого я мав очікувати від бурхливої ​​групи друзів Джейкоба.

Дерек, явно пишаючись своїм жартом, заявив: «Тепер він одружений! Він помер на нас!»

Джейкоб, який виглядав збентеженим і веселим, розвів руками. «Клянусь, я навіть не підозрював, що вони це планують».

Частина мене хотіла вбити Дерека за такий жарт на нашому весіллі. Але чим більше я думав про це, тим смішніше було. Так вони святкували Якова і прощалися з неодруженим другом.

Невдовзі ми з Джейкобом сміялися, і до нас швидко приєдналися гості. Напруга спала, і настрій знову покращився. День нашого весілля не був зіпсований; це стало просто незабутнім.

Коли сміх затих, я похитала головою Дереку. «Тобі пощастило, що всі тут мають гарне почуття гумору».

Він посміхнувся і знизав плечима. «Ми повинні були відправити його з тріском!»

Якоб поцілував мене, його очі сяяли любов’ю. «Я люблю тебе», — пробурмотів він.

«Я теж тебе кохаю», — сказала я, сяючи на чоловіка, з яким збиралася провести своє життя.

Незважаючи на хаос, жарти та скриньку, це був ідеальний день — день, який ми ніколи не забудемо.